мене як людину чиї special interests навчили розбиратися в тому як це працює це доводить до певного захвату, але внутрішній недобитий письменник, психолух, художник і бо-зна хто ще відчувають себе так наче на них падає метеорит прогресу

Т9 запропонував «наворожила» - ну, відверто кажучи, мейкс сенс

в березні 22го я на тлі відсутності зв'язку і новин, без впевненості у тому, що хтось з моїх знайомих, друзів, батьків взагалі ще живий, прочитала про бомбу в маріупольскому драмтеатрі

і якось стало зрозуміло, що це я вже не пропрацюю ніколи

- що ось-ось їх десь скину і забуду про усі слова з кабінету психотерапії, викину разом з усім мотлохом, що складає більшу частину мозгу - ось-ось, ще трішки і...

довго дуже якісно страждала, романтизовано пережовувала травми, фіксації і бох зна що там ще - тягалась із своїми травмами так, наче я їх потім можу комусь дорожче продати, але все ще з якоюсь там надією -

у 20му, втративши у цей місяць найближчу людину, буквально споріднену душу, і ховаючись від надвірної чуми, я подумала, що тенденція виходить цікава, більше мені не треба - цього вже якось досить

спасибі мешканцям техаса за президента-підораса